10 найстрашніших техногенних катастроф

1 Зірка2 Зірки3 Зірки4 Зірки5 Зірок 4 голоси, середній: 4,00 з 5.
Сучасний розвиток технологій надає нам величезну кількість нових можливостей. На жаль, у цьому світі нічого не буває безкоштовно, адже використання деяких способів отримання енергії чи ресурсів, а також удосконалення виробництва таять у собі потенційну небезпеку.

Як правило, найбільші техногенні катастрофи у світі пов’язані з людською безтурботністю, недотриманням правил безпеки, проте деякі пов’язані з випробуваннями нових видів озброєнь.

Відео: ТОП техногенних катастроф світу

Отруйна хмара у Севесо

В італійському містечку Севесо колись мешкало сімнадцять тисяч жителів. Він розташовувався в долині річки По, біля підніжжя пагорбів, серед зелених лісів і полів. Мальовнича місцевість приваблювала велику кількість туристів із Мілану. Проте головним підприємством був хімічний завод, де працювала більшість жителів.

10 червня 1976 року на заводі стався вибух, який супроводжувався потужним викидом в атмосферу однієї з найстрашніших отрут, відомих людині – діоксину. Хімікат утворив хмару, яка нависла над містом, а згодом отрута почала опускатися на сади та житлові будинки.

У людей, які вдихали отруту, спостерігалися такі симптоми, як напади нудоти, розвиток хвороб очей з ослабленням зору. Зараз Севесо є містом-примарою, в якому вже багато років ніхто не живе, його називають італійською Хіросімою. Для того щоб знезаразити ґрунт необхідно було витратити багато років. Наслідки викиду хімікатів були посилені тим, що власники заводу не одразу повідомили лікарів про погіршення самопочуття мешканців міста.

Причиною аварії було недотримання температурного режиму – температура хімічної реакції була завищена, оскільки не дотримувалися інструкції з охолодження.

Аварія на Тримильному острові

28 березня 1979 року сталася одна з найбільших техногенних катастроф світу та історії ядерної енергетики. Атомна електростанція «Три-Майл Айленд» (Трьохмильний острів), розташовувалася на річці Саскехуана біля міста Гаррісберга, в штаті Пенсільванія.

У ніч із 27 на 28 березня другий енергоблок працював на 97% потужності. Незадовго до того, як сталася аварія, всі системи працювали в штатному порядку. Проте було відомо про існування двох проблем:

  • Через затвор одного із клапанів компенсатора тиску постійно протікав теплоносій. Через це температура в скидному трубопроводі була вищою за норму, а надлишок середовища доводилося зливати кожні вісім годин.
  • Трубопровід вивантаження іонообмінної смоли було закупорено, і робітники намагалися його продути за допомогою води та стиснутого повітря.

Ці проблеми призвели до того, що оператори зіткнулися з раптовою зупинкою реактора, і при цьому спостерігалися два відхилення від стандартного сценарію, яким слідував персонал.

Через руйнування оболонок ТВЕЛів стався викид радіоактивних матеріалів, а саме газів ксенон-133 та йод-131. Через те, що елементи, що фільтрують, не змінювалися вчасно, велика кількість радіоактивних газів потрапила в атмосферу.

Незважаючи на те, що серйозних людських жертв вдалося уникнути, ця аварія змусила переглянути норми безпеки експлуатації ядерних об’єктів.

Випадок у Лав-Канал

На околиці міста Ніагара-Фоллз, штат Нью-Йорк, розташовувався населений пункт під назвою Лав-канал. Спочатку він будувався як «Місто мрії» – місце, де мали використовуватися найекологічніші матеріали, саме так його представляв підприємець Вільям Лав.

На жаль, через велику депресію будівництво довелося зупинити, і замість прекрасного міста довгі роки були лише пара будинків та гігантський котлован, який використовувався для скидання хімічних відходів. У 1953 році цей смітник просто закопали землею і забули про неї. Через деякий час було ухвалено рішення закатати територію під асфальт і почати зводити новий житловий район.

Перші діти пішли до школи району у 1957 році, а їхні батьки, навіть не підозрюючи про те, що перебувають у них під ногами, дивувалися дивним калюжам, що виникали біля будинків. У 1976 році аналізи води показали величезний вміст бензолу, діоксинів та інших отруйних речовин. Почали народжуватися діти з гідроцефалією, частішали випадки захворювання на рак та астму. Близько 60% мешканців району мали уроджений дефект.

Через те, що цей район призначався для незаможних людей, більшість жителів не могли виїхати, навіть після того, як вони усвідомили всю небезпеку проживання на цій землі. Лише через кілька років за допомогою залучення ЗМІ, науковців та громадських діячів вдалося привернути до цієї проблеми увагу уряду США. Зараз Лав-канал є містом-ознакою, досі нагадуючи про одну із найстрашніших техногенних катастроф світу.

Вибух на заводі AZF у Тулузі

21 вересня 2001 року в Тулузі стався жахливий вибух, який спричинив загибель тридцяти людей і поранення тисяч людей, знищення величезної кількості будівель і споруд.

Через невідому причину відбулася детонація трьохсот тонн нітрату амонію, який знаходився в ангарі, що належав хімічному заводу AZF. На місці вибуху залишилася вирва діаметром до п’ятдесяти метрів і глибиною приблизно п’ять метрів.

Було серйозно пошкоджено виробничі споруди, кілька тисяч людей отримали тілесні ушкодження різної тяжкості. Протягом наступних одинадцяти років AZF були змушені виплатити два мільярди євро постраждалим.

Потужність вибуху, завдані збитки та величезна кількість постраждалих роблять цю подію однією з найжахливіших техногенних катастроф світу.

Хімічна катастрофа у Бхопалі

3 грудня 1984 сталася одна з найвідоміших техногенних катастроф – Бхопальська трагедія. Через аварію, що сталася на заводі американської компанії «Union carbide», загинуло понад вісімнадцять тисяч людей.

Офіційно причину цієї трагедії досі не встановлено. Існує безліч різних версій, серед яких порушення техніки безпеки, недбалість та цілеспрямований саботаж. Проте точно було встановлено, що керівництво компанії тиснуло на співробітників заводу, змушуючи скорочувати витрати, в тому числі і за рахунок заходів безпеки, що не могло не вплинути на ймовірність появи цієї катастрофи.

Катастрофа Саяно-Шушенської ГЕС

Аварія на Саяно-Шушенській ГЕС, безперечно, є однією з найбільших технічних катастроф у світі. Ця подія вважається найбільшою подією за всю історію гідроенергетики та її наслідки позначилися не тільки на соціальній та економічній обстановці в регіоні, а й на екології акваторії прилеглої до електростанції.

В результаті ретельного розслідування було встановлено, що аварія виникла внаслідок багаторазового додаткового навантаження на гідроагрегат, через що розвинулися втомні ушкодження вузлів кріплення. Додаткове навантаження викликало руйнування шпильок, які тримали кришку турбіни, внаслідок чого відбулася розгерметизація водопідвідного тракту гідроагрегату.

Парламентська комісія у своїй підсумковій доповіді наголосила також на таких чинниках як зловживання службовим становищем керівництвом станції, низький професіоналізм та відповідальність співробітників.

Крім загибелі сімдесяти п’яти чоловік аварія викликала попадання в Єнісей олії з ванн підп’ятників гідроагрегатів, що призвело до виникнення плями, що розтяглася на сто тридцять кілометрів. Сума екологічних збитків оцінюється в 63 мільйони рублів.

Хвороба в Мінаматі

Під назвою “Хвороба Мінамату” мають на увазі синдром, який викликає отруєння метилртутью та іншими органічними сполуками ртуті. Вперше це захворювання було виявлено у місті Мінамата, префектури Кумамото у 1956 році.

Його симптоми:

  • Парестезія у кінцівках;
  • Порушення моторики;
  • Погіршення мови;
  • Ослаблення слуху та зору;
  • Порушення свідомості;
  • Параліч.

Також це захворювання викликає летальний кінець.

Вперше лікарі зіткнулися із цим захворюванням у квітні 1956 року, коли до них надійшла п’ятирічна дівчинка із симптомами, які свідчили про невідому нервову хворобу. Поступово почали виявляти аномалії у поведінці тварин, а також аналогічні симптоми серед жителів рибальських сіл. Хвороба забрала життя чотирнадцяти чоловік.

Подальше розслідування дозволило виявити, що причиною виникнення патологій було сильне зараження метилртуть морепродуктів, якими харчувалися постраждалі. Після цього було проведено хімічний аналіз води, який дозволив виявити підвищений вміст ртуті, свинцю, талію, селену, миш’яку. Усі ці метали потрапляли у воду через тривалий викид ртуті у воду компанією «Chisso». Важливим моментом є те, що мікроорганізми, які жили на дні моря, переробляли ртуть, перетворюючи її на метилртуть, яка має більшу токсичність і накопичувалася в організмі. Ця подія є однією з найбільших техногенних катастроф світу.

Аварія на Чорнобильській АЕС

Події, що відбулися 26 квітня 1986 року, по праву вважаються найбільшою техногенною катастрофою у світі та однією з найзначніших подій в історії атомної енергетики.

В даний час існує безліч версій катастрофи в Чорнобилі, які з’являлися в результаті розслідувань проведених державною комісією СРСР у 1986 та 1991 роках, консультативної групи INSAG.

Найбільш ймовірними факторами, що сприяли аварії на АЕС, вважаються:

  • Конструктивні недоліки АЕС;
  • Замовчування серйозності ситуації у перші дні події;
  • Бажання співробітників провести експеримент «за будь-яку ціну»;
  • Виведення з роботи справних технологічних захистів, які б вчасно відключити реактор.

Через аварію на Чорнобильській АЕС від променевої хвороби померло 134 співробітники та члени рятувальних команд, які перебували на станції під час вибуху. Крім того, потужний викид радіації призвів до розвитку величезної кількості випадків онкологічних захворювань, зокрема раку щитовидної залози. Також зафіксовано багато патологій у новонароджених.

З сільськогосподарського обороту було виведено приблизно п’ять мільйонів гектарів земель, а довкола електростанції було створено зону відчуженням радіусом у тридцять кілометрів. Довелося поховати сотні невеликих населених пунктів та місто Прип’ять.

Крім того, наслідки аварії серйозно позначилися на екологічній обстановці у районі. Найбільша концентрація цезію-137 була виявлена ​​у верхньому шарі ґрунту, з якого він потрапляє в гриби та рослини, через які забруднення передається птахам та тваринам. Радіоактивні опади випали у віддалених районах, таких як Мордовія, Чувашія та Ленінградська область.

Аварія на АЕС Фукусіма

Катастрофу на АЕС Фукусіма, яка сталася 11 березня 2011-го року, важко назвати у чистому вигляді техногенною катастрофою, адже вона була спричинена природним катаклізмом, а саме землетрусом та спричиненим ним цунамі. Саме це викликало відмову системи електропостачання, яка зупинила процес охолодження реактора з подальшим викидом радіоактивних речовин.

Відсутність достатнього охолодження викликало сильне підвищення тиску пари, з наступним скиданням у гермооболонку. Для того, щоб не допустити руйнування герметичної оболонки, довелося скидати пару в атмосферу. Згодом тиск таки вдалося скинути, але при цьому велика кількість водню проникла в облаштування реакторного відділення.

Крім того, через аварію в морську воду потрапила велика кількість цезію-137 та йоду-131. Через це радіоактивність води зросла у 4385 разів. Додатковому поширенню зараження сприяло те, що морські риби переносили радіоактивні матеріали.

Для того, щоб знезаразити грунт знадобиться ще кілька років і чималі фінансові вливання. Вже зараз фахівці оцінюють вартість відновлювальних робіт на суму більше одного мільярда доларів, і згодом ця сума лише зростатиме.

Коментарі